500 year
Герб ВКЛ

Перемога під Оршею

8 вересня 1514 року рівно 500 років тому, об’єднане військо Великого князівства Литовського та Польського королівства, очолюване князем Костянтином Івановичем Острозьким, розбило армію Московського князівства.

Наприкінці XV століття між Литовською і Московською державами розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину. У Великому князівстві Литовському об’єдналося більшість руських князівств і земель, але Московське князівство в свою чергу намагалося підкорити їх своїй владі.

Герб Московії

Ще у листопаді 1512 року Великий князь Московський Василій ІІІ без оголошення війни розпочав наступ на Велике князівство Литовське (ВКЛ). Безпосередньою метою наступу стало загарбання Смоленська. Проте московським військам довелося здійснити аж три кампанії, аж поки 31 липня 1514-го фортеця капітулювала.

Ця перемога створила передумови для наступу на внутрішні терени Литовської держави. Тому польський король і він же Великий князь Литовський Сигізмунд І Ягеллончик майже цілий рік намагався зібрати військо. Проте шляхта не поспішала ставати до зброї, а грошей на найманців у державній скарбниці не було. Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький постійно мав під рукою лише українські полки з Волині та Поділля. Проте татарські напади не давали йому можливості кинути своє військо на московський напрям.

Лише після падіння Смоленська і захоплення московським військом Мстиславля, Кричева і Дубровно шляхта почала збиратися на війну. Крім того, польський сейм погодився надати допомогу Литві. Тому у серпні 1514 року в Мінську польське і литовське війська об’єдналися під загальним керівництвом короля. Армія налічувала 26 тисяч кінноти та піхоти. Також союзники мали кілька важких гармат.

Сигізмунд І Ягеллончик

Привівши полки до м. Борисів, Сигізмунд залишився в місті, а далі військо повів князь Острозький. Рушаючи назустріч ворогу, він вирішив якнайскоріше дати генеральну битву і на це в гетьмана було декілька причин.

По-перше, князь розумів, що збірне військо разом довго не протримається: брак грошей та припасів міг вплинути на настрої шляхти та змусити її розійтися. По-друге, потрібно було не дати супротивникові закріпитися в захоплених містах. По-третє, на півдні знову могла виникнути загроза, і йому довелося б відправити туди частину полків, включаючи свою найкращу гвардію – волинян та подолян.

Рухаючись на схід, гетьман подолав кілька заболочених річок, швидкими атаками розбив кілька невеликих московських загонів. 7 вересня союзники досягли Дніпра в районі міста Орша.

Московське військо, очолене воєводою Іваном Челядніним, стояло на протилежному березі. Його чисельність за підрахунками сучасників налічувала до 80-ти тисяч воїнів. Правда на сьогодні російські дослідники обмежують число московітів до 40, а часом і до 30 тисяч вершників. Слабкістю Челядніна була відсутність піхоти й артилерії. Крім того, московське військо роздирала ворожнеча між воєначальниками.

Костянтин Острозький

Князь Острозький не став затримуватися на правому березі Дніпра. Після ретельної розвідки ворожих позицій через річку було перекинуто два мости. Частина кінноти перейшла річку вплав. Литовська артилерія долає Дніпро понтонним мостом. Вочевидь керівник московських полків І.Челяднін вирішив не заважати підходу ворога, він розраховував, використовуючи чисельну перевагу, скинути противника в річку і таким чином повністю його знищити, спрацювала одвічна російська бравада: «нас так много что мы их шапками закидаем».

Самовпевненість московітів дала змогу Острозькому до ще початку активних дій не лише переправити військо, а й вишикувати його в бойові порядки. Ліворуч гетьмана стала польська кіннота, праворуч литовсько –руське військо, між двома крилами Острозький поставив частини найманої піхоти. Позаду лівого крила стояла друга лінія війська, а фланг замикали легкі кінні хоругви. Позаду правого крила теж стояла друга лінія на чолі з Яном Свєрчковським. Його правий фланг був прикритий трьома хоругвами легкої кінноти. А вже за нею на самому краю поля бою було встановлено гарматну батарею. Артилерійська позиція була підібрана досить вдало: підходи прикриті важкодоступною місцевістю, а гармати замасковані деревами та кущами. Водночас князь Острозький сподівався за допомогою фронтального бою зупинити ворога й перетворити його чисельну перевагу на тисняву з людей і коней.

Челяднін поводився безтурботно: крім того, що дав можливість супротивникові вишикуватися за власною схемою, то ще й не провів розвідки. Тож наявність батареї залишилася для нього таємницею. Московський воєвода розташував свої полки за класичною схемою проведення атаки. Імовірно, Челяднін хотів трьома концентрованими ударами розколоти литовсько-польське військо.

Хоругва Костянтина Острозького

8 вересня в середині дня, мабуть без наказу Челядніна, правий полк розпочав атакувати. Спочатку, як і очікувалося, московські загони потіснили русько-литовські бойові порядки. Проте атакуючі не отримали допомоги Великого полку. Цим скористався Острозький і контратакував ворога всіма литовськими силами й частиною польських хоругв. Після жорстокого рукопашного бою правий фланг московського війська був розбитий і вдався до втечі.

У цей час на лівому фланзі пішов в атаку полк Лівої руки. Але він був розбитий ще швидше. Та поляки не стали його переслідувати, а, навпаки, залишили важку кінноту на місці, а легкі хоругви почали імітували відступ у бік Дніпра. Челяднін вирішив, що супротивник тікає по-справжньому, й кинув в атаку частину Великого полку і залишки Лівого. Не знаючи про засідку, ці полки щільною масою вийшли на піших стрільців і гармати. Артилеристам не треба було навіть цілитися, бомби полетіли у гущу військовиків. Атакуючі зупинилися й змішалися. Коли ж кілька важких ядер поцілили в задні ряди, почалася паніка, що швидко охопила більшість московського війська. Поразки флангів призвели до того, що Челяднін зі своїм полком залишився сам на сам проти всього литовсько-польського війська. Костянтин Острозький швидко організував скоординовану атаку з кількох боків. Після запеклого бою Великий полк було оточено й розбито. Челяднін разом із десятьма воєводами потрапив у полон. Московське військо втратило кілька тисяч загиблими й близько 5 тис. полоненими. Причому більшість втрат припали на дворянство, яке становило кістяк московського війська.

Костянтин Острозький

Здавалося, шлях на Смоленськ був відкритий, однак сталося те, чого боявся князь Острозький. Більшість шляхти вже не хотіла воювати й почала збиратися додому. Гетьман у такій ситуації спромігся ще організувати повернення Мстиславля, Кричева й Дубровно. Але незабаром військо було розпущено.

Сучасні російські дослідники пропонують досить цікаву систему оцінки результатів битви за наслідками, які вона мала на подальший хід війни. Таким чином перемогу під Оршею вони зарахував до локальної тактичної, так як вона не спричинила за собою завоювання Смоленська, що і зафіксувала мирний договір 1522 р. Хочеться сподіватися, пропозиція має універсальний характер. Це ноу-хау обов'язково повинно стати приводом для широкої дискусії українських вчених. Але, ймовірно, тільки після того, як пройде випробування на грунті великий історіографії наших східних сусідів. Куликовська битва 1380 р. не стала перешкодою для спалення Москви Тохтамишем через два роки. Битва при Бородіно мала результатом заняття через тиждень тієї самої Москви ...

Ну а ми поки по-старому будемо вважати цю битву однією з найважливіших в нашій історії, хоча б тому, що в 1514 році на оршанських полях вперше з 1487, з моменту, коли Московське князівство почало свою "тиху" анексію земель ВКЛ, наші предки здобули перемогу і зупинили потік агресії. Але для українців, литовців, поляків та білорусів значення Оршанської перемоги не тільки і, можливо, не стільки військова. Її величезне значення в тому впливі, який вона зробила на свідомість наступних поколінь. Пам'ять про цю перемогу надихала воїнів часів Лівонської війни, козацтво і повстанців Другої світової війни. І сьогодні ці події - привід нагадати собі: Батьківщину треба вміти і хотіти захищати. І тут можна цілком погодитися з думкою росіян: треба знати не штамповані міфи, а свою історію. І робити з неї висновки.

Автор: Микола Бендюк


^Догори
© Copyright 2014 - 500 річчя перемоги під Оршею. All rights reserved.