500 year
Острог.

Костянтин Іванович Острозький (1460 — 1530)

Костянтин Іванович Острозький був видатним полководцем. Так, в епітафії ми знайдемо величання великого гетьмана Литовського “Руським Сципіоном”, а папський легат у Польщі Пізоні писав: “Князь Костянтин може бути названий кращим воєначальником нашого часу, він 33 рази ставав переможцем на полі битви... в бою він не поступається хоробрістю Ромулу”. Видатний польський хроніст XVI століття Мацей Стрийковський називав гетьмана “другим Ганнібалом, Пірром і Сципіоном руським і литовським... мужем святої пам’яті і надзвичайно прославленої діяльності”.

У 1522 р. 17 серпня Жигимонт І надав Костянтину Івановичу право користуватися червоним воском для запечатування документів, що було королівською прерогативою.

В тогочасних публікаціях Костянтин Іванович постає просто «литовським Гераклом» навіть у описі зовнішності та фізичної сили: сила лева дозволяла князю «цвяхи міцні між руками ламати», гетьман був схожий на бога війни — Марса, слугував «канчуком і жахом для ворогів», і навіть помер «до бою зготований». Інший біограф заявляє, що важко навіть описати усі воєнні заслуги цієї фізично непоказної людини, гідної титулу «другого Ганнібала».

Традиція зберегла навіть ім’я улюбленого бойового коня князя — Заєць (це перекликалося водночас із кличкою коня Олександра Македонського — Буцефал), а також переказ, ніби великий полководець у 1512 р. суворо заборонив варварський литовський звичай обробляти стріли отрутою.

Проте поразка 1500 року на річці Ведроші від московського війська мала для нього трагічний фінал. Майже вісім тисяч його воїнів загинуло, а всі воєводи разом із князем потрапили в полон. У тогочасних біографів сказано, що князя везли всього закутого у залізо та залитого в олово, ніби найбільшого злочинця. Мартін Бєльський та Алессандро Гваньїні говорили: «що мав руки повернуті назад і оловом залиті, й ноги заковані».

Сім років Костянтин Іванович провів у Вологді та Москві, двічі намагався втекти з полону. За рік після того, як він 18 жовтня 1506 р. склав присягу новому великому князю Василю, йому вдалося утекти з Москви так званим «татарським шляхом» до Литви. Це сталося у вересні 1507 р.

Склеп.

Легенду щодо обставин втечі передає Каспар Нєсецький: «Слуга князя поїхав визначеним шляхом попереду господаря у княжому одязі, а набожний Острозький у простому одязі зайшов у церкву помолитися. Тим часом погоня, котра мчала за втікачем, не підозрювала, що він може піти в церкву, в публічне зібрання, й попрямувала за слугою князя. Острозький чув, як про нього питали у прихожан у церкві, а відтак поїхав іншим шляхом і успішно перетнув кордон» . Сучасники стверджували, що Острозькому допоміг втекти Остафій Дашкевич . Блискуча перемога над московським військом в битві під Оршею 8 вересня 1514 року стала сатисфакцією за сім років неволі.

Помер князь у 1530 році. Похований у Києво-Печерській лаврі, для якої він був щедрим жертводавцем. В Успенському соборі Києво-Печерської лаври над могилою Костянтина Івановича був зведений надгробок, рівного якому в Україні не було, і він вважається унікальним витвором ренесансного мистецтва.

Автор: Микола Бендюк


© Copyright 2014 - 500 річчя перемоги під Оршею. All rights reserved.